ГоловнаГУ ДСНСІсторія становлення
 Версія для друку

 

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ

 

21 липня  1788р.  за  наказом генерал-губернатора Новоросійського краю  Потьомкіна в гирлі Інгула було закладено верф.  А ще  через  рік,  27  серпня  (7 вересня) 1789р.,  він же наказав назвати її містом Миколаїв  на честь здобуття російськими військами турецької фортеці Очаків.  Че­­­рез рік у листопаді 1790р. була призначена міська влада - магістрат та  поліцейська служба,  яка можливо,  але це не є офіційно зареєстрованим  фактом, займалась також й питаннями забезпечення пожежної безпеки.

Пожежі на території нині  розташованої  Миколаївської  області  з  давнини були однією з найбільших бід, ведучих за собою великі збитки.

Згідно архівних даних,  у 1845 році в м. Миколаєві  була  пожежа,  яка знищила цілий ряд так званих "ценных лавок" на Привізній площі.

Пожежі, які траплялися в ті часи "штовхали" до  створення  пожежних  команд.  В  1849 році в м. Миколаєві засновується перша місцева пожежна  команда.

31 жовтня  1849  року  Миколаївська міська Дума розглянула рапорт  "гласного сей думы Макара Воронина",  який доповідав про  використання  грошей, виділених йому на купівлю пожежного майна для першої команди.

         По стану на серпень 1862 року за архівними даними пожежна коман­­­да м. Миколаєва складалась з 45 чоловік: брандмейстера, унтербрандмейс­­­тера та 43 рядових, які набирались "из неспособных нижних чинов 2 раз­­­ряда при Херсонском гарнизонном батальоне стоящих".  Команда утримува­­­лась за рахунок коштів міста та "кроме получаемого от города  содержа­­­ния и обмундирования не получает больше ничего".

На озброєнні команди було:  брандсбойтів зі шлангами - 4;  дрог ­­­2; гайок - 6;  роздвижний трап - 1.  Розміщувалась вона "в устроенном в  полиции пожарном сарае", до речі - давно негідному.

По узгодженню з Миколаївською міською Думою Військовим Губернато­­­ром на 2413 крб.  був виписаний та доставлений з Москви новий  інстру­­­мент. Ось якою була перша пожежна команда Миколаєва.

З 29 вересня 1898 року в Миколаєві почало існувати міське пожежне  товариство "с  целью тушения пожаров и вообще противодействия пожарным  бедствиям", як доповідав його Голова Даценко государю.

Ось скупі рядки зведень про пожежі минулих років в м. Миколаєві.

"6 серпня 1881 року о 9-й годині ранку згорів до  основи  однопо­­­верховий дім. Нещасних випадків з людьми не було. Причина - необережне  поводження з вогнем. Пожежа почалася з відхожого місця, що знаходилося  близь дому".  "14 вересня 1881 року о 5-й годині ранку згорів весь дах,  ворота, вікна,  слюсарний та інший інструмент у збиральному відділенні  майстерень, а також  частина  даху  та  декілька  вікон  у ковальському  відділенні. Можлива причина - розрив лампи у стінному фонарі усередині  збирального відділення майстерень, звідки й почалася пожежа.­­­

Робляться спроби  покращення  пожежної справи:   в   1906   році  поліцмейстер пише листа Градоначальнику щодо обладнання сигнальної те­­­лефонної будки для більш швидкого повідомлення про пожежі  та  вирішу­­­вання питання  про  безперешкодний проїзд через смугу залізної дороги,  тому що при слідуванні на  пожежу  26  квітня  залізнодорожний  сторож  відмовився пропустити пожежний обоз,  аргументуючи це тим,  що їде по­­­тяг, хоча можна було проїхати до його наближення.

У 1903 році до штату пожежної команди входили брандмейстер,  його  помічник, троє трубників, 23 топорника, 18 кучерів та 35 коней.

Проведений 6  вересня 1907 року огляд обзору Миколаївської пожеж­­­ної команди показав:

“1. Дерев'яні ходи на залізних осях:  багорний,  під бочками, ма­­­шинний, лінейний - непогані, але немає запасних колес.

2. Складана драбина незручної системи.

3. Машини 2 та 1 Адміральської частини - одна машина N 2 може  ще  працювати, якщо зробити капітальний ремонт,  а N 1 - негідна та потре­­­бує заміни новою.

4. Заборні рукава треба замінити новими.

5. Куртки для топорників усі стали негідними,  а  також  й  пояси  потребують заміни.

6. Коней негідних - 2."

Таким був  стан  пожежної  команди  м. Миколаєва  на  початку  XIX  сторіччя.

Про діяльність  пожежної охорони м. Миколаєва після революції роз­­­повідала газета "Красный Николаев".  Так,  вона повідомляла  у  жовтні  1923 року:  "Принимая во внимание блестящее состояние Николаевской по­­­жарной команды и ее героическую работу во время пожара элеватора, кон­­­ференция (Всеукраинская  пожарная команда) единогласно постановила за­­­нести на Красную доску Николаевскую пожарную команду и ее руководителя  т.Свижинского."

20 листопада 1923 року газета констатувала:  "В воскресенье в  10  час. 30 мин. вечера возник пожар на Никольской улице в помещении бывше­­­го кинематографа "Экспресс". Огонь возник между дверьми помещений, где  были сложены солома и старые вещи.

Как выяснилось,  этот уголок облюбовали беспризорные, которые за­­­нимались здесь курением. Неудачно брошенный окурок воспламенил солому.  Огонь быстро начал распространяться,  но прибывшей частью пожарной ко­­­манды был немедленно ликвидирован".

І таких повідомлень було багато.

Покращували пожежні й свій побут.

"За період літнього ремонтного сезону,  в частинах міської пожеж­­­ної команди зроблено багато. Відремонтовані казармені приміщення, пок­­­рашені поли,  вікна, двері та ін. Пожежні забезпечені теплою казармою.  Постільні речі замінені.  Ми зробили й ремонт дому  під  квартири  для  сімейних пожежних робітничого району. В цілому робота проведена велика  та поперед всього направлена до боку покращення побуту пожежного" (га­­­зета "Красный Николаев" від 26.10.24р.).

Приділяли увагу й організації пожежної охорони у сільській місце­­­вості, про  що  свідчить  Постанова  Миколаївської  міської  Ради  від  16.12.33р. про заснування у 7 радгоспах, розташованих поблизу міста, по­­­жежних депо.

Велика Вітчизняна війна довела до руйнування пожежну охорону. На­­­чальник  УНКВС Миколаївської області полковник держбезпеки Хоруженко в  травні 1944 року в доповідному листі констатував:  німецькі бандити під­­  час  втечі зруйнували промислову та міську пожежну охорону м. Миколаєва  та м.Очаківа.

Однак, одразу після визволення області  від  фашистських  загарб­­­ників починається відновлення пожежної охорони. Створюються три пожеж­­­них команди.

21.05.44р. виконком Миколаївської обласної Ради депутатів приймає  Постанову про укріплення пожежної охорони в Миколаївській області...

Після війни пройшло 2-3 роки і наша країна в основному залікувала свої рани. Повсюдно в містах і селах області, на промислових підприємствах і в колгоспах, радгоспах, МТС створюються протипожежні формування, що разом із пожежними розгортали пожежно-профілактичну роботу.

У 1947 році очолив відділ пожежної охорони не маючи спеціального підготування, але з великим життєвим досвідом, який отримав під час війни в пожежній охороні блокадного Ленінграда - майор Павло Семенович Армашов.

У 1949 році в місті Миколаєві починає діяльність добровільне пожежне товариство, що очолював Левинсон Г.І.

Важкий і виснажливий для здоров'я, незручний для сім'ї як у системі МВС, так і у відділі пожежної охорони був розпорядок дня. Працювали по 10-15 годин. Після перерви на обід, продовження роботи з 18 до 24 години. Робочий день тривав 11 годин у добу і так щодня.

У нічний час на базі Цукорзбуту в 1949 році відбулася пожежа. Гасіння прийшлося вести у важких погодних умовах, при високій температурі, задимленні. Люди сусідніх будинків не залишилися до цього байдужими, розтягували цукор, заважаючи пожежним вести боротьбу з вогнем. Збиток від пожежі склав більш ста тисяч рублів.  Причина пожежі - підпал і винний одержав по заслугах.

Велика і кропітка праця адміністрації суднобудівних заводів, відділу пожежної охорони УВС увінчалася успіхом. Міністерство суднобудівної промисловості прийняло рішення на суднобудівних заводах імені Носенко і 61 комунара організувати воєнізовані пожежні команди, і було це в 1949 році.

Еволюцію пожежної техніки можна показати на пожежній команді Заводського району міста Миколаєва, що організована в 1937 році,  де на озброєнні був пожежний автомобіль ГАЗ-АА з насосом ПН-1200. У січні 1945 року воєнізована пожежна команда одержує автомобіль ПМГ-1 на шасі ГАЗ-АА з насосом Д-20. У 1953 році - пожежний автомобіль ПМЗ-9 із насосом ПН-25«А» і в 1963 році ПМЗ-53А.

У травні 1951 року заступника начальника ВПО Левкова перевели в іншу область із підвищенням, а на його посаду прибув старший технік-лейтенант Швець Данила Семенович, що працював в УПО республіки у відділі служби.

Влітку 1952 року сили природи розбурхали, змусили похвилюватися  багатьох жителів міста Миколаєва, особливо частину населення, що мешкала в житлових будинках вулиць: Цивільна, Інженерна, Мала Морська, Садова і Московська. На місто обрушилася тропічна злива. Потужні потоки води текли у бік вулиці Цивільної. Залита водою територія, виробничі і складські будівлі заводу «Дормашина», магазини, будинки дитячих садів і яслей, підвали і квартири житлових будинків.

У сутичку зі стихією природи включилися пожежні, міліція, військові, цивільне населення. Високу організованість, почуття боргу проявив особовий склад пожежної охорони і міліції, військовослужбовці по евакуації дітей, стариків, жінок із затоплюваних будинків. Особовий склад, вільний від чергування, без команди прибув до місця служби і включився в роботу з евакуації людей, рятуванню майна. Цілодобово на відкачці води працювали пожежні машини. Для надання допомоги прибули пожежні машини з Одеси і Херсона. Тоді за сміливі, активні й ініціативні дії по рятуванню людей і майна начальник відділення служби Чеверко Ф.Е., оперативні чергові Латишев П.Д. і Цукарев І.С. були нагороджені знаком «Кращому робітнику пожежної охорони...» і стали першими в області кавалерами цього знака.

Осінню 1953 року, коли пішов на пенсію начальник ВПО УВС підполковник П.С. Армашов відділ пожежної охорони очолив Данила Семенович Швець.

ГУПО МВС СРСР на посаду заступника начальника відділу надіслало інженера-капітана Прокуратова Василя Олександровича.

У 1956 році до керівництва пожежним товариством приступив Герой Радянського Союзу Кривокоритов Павло Тимофійович.  Це високе звання він одержав за подвиг у січні 1945 року при звільненні Латвії.

ДПТ стало авторитетною і шановною організацією, надійним помічником пожежної охорони в справі зберігання народного добра від вогню.

Пожежні Миколаївщини завжди знаходилися в самій гущавині народного життя. Куди їх тільки не кидав службовий борг.

На Касперовській нафтобазі Новоодеського району через халатність і порушення технологічної дисципліни при перекачуванні нафтопродукту в резервуар відбувся викид бензину в обвалування резервуарного парку. Створилася складна і пожежовибухонебезпечна обстановка.

Через несправність в обвалуванні бензин розлився в прилягаючі до нафтобази очерет, скований льодом. Найменша необережність із вогнем, випадково кинутий сірник, висічена іскра, паління погрожували вибухом і пожежею з трагічними наслідками.

На нафтобазі склалася екстремальна ситуація. У цих умовах цілодобово чергували з міста Миколаєва дві пожежні машини на чолі з робітником відділу. Разом з відділенням міліції забезпечувалося найсуворіше дотримання протипожежного режиму. Про аварію на нафтобазі через радіо, попереджувальні аншлаги було проінформоване населення, суворо контролювалося прямування автотранспорту.

У умовах надзвичайних обставин нафтобаза знаходилася більш тижня. Аналогічна аварія, але в менших розмірах, була і на міській нафтобазі.

З 1957 року пожежні Миколаївщини змагалися з пожежними Херсонської області.

22 січня 1963 року представники Миколаївської області в складі: заступника начальника відділу В.А.Прокуратова, П.Д.Латишева, Н.Б.Синиці і І.І.Дуднікова  виїхали в місто Херсон, щоб обмінятися досвідом роботи, побувати в пожежних командах, районах, подивитися як вирішуються питання пожежної безпеки, утримується пожежна техніка і підвести результати виконання соціалістичних зобов'язань за 1962 рік.

Розв'язавши організаційні питання вони збиралися виїхати в міста Борислав і Нова Каховка. Як раптом роздався сигнал пожежної тривоги. Пожежа в підвалі 5-ти поверхового житлового будинку. Проходить час, осередок вогню не виявлений, сильне задимлення, висока температура, йде евакуація з першого поверху: людей, газових балонів, телевізорів і навіть холодильників.

По всьому очевидно пожежна охорона міста Херсона не може виявити осередок пожежі і ліквідувати його. Керівництво УВС звернулося за допомогою до пожежних Миколаєва. Незважаючи на несприятливі погодні умови, оперативно до місця пожежі прибуло відділення пожежних СДПЧ-1 на чолі з начальником варти Барибіним І.П. і командиром відділення Антиповим І.Я. Включились у кисневі апарати в умовах задимленості, високої температури ліквідували пожежу.

Заслужили подяку від керівництва УВС Херсонської області і жителів будинку. Наказом по УВС Миколаївської області № 24 від 9 лютого 1963 року особовому складу відділення СДПЧ-1 оголошені подяка і видана грошова премія.

У серпні 1963 року надійшов наказ МВС СРСР про створення в місті загону. За наказом це звучало так: «Загін воєнізованої пожежної охорони МВС УРСР по охороні міста Миколаєва».

Загону підпорядковувалися всі пожежні частини міста: СДПЧ-1 - Латишев П.Д., Кобилянський Н.Д., Огреніч В.І., СДПЧ-2 - Шематюк Т.І., СДПЧ-3 - Бурлаченко І.Н., СДПЧ-5 - Савельєв П.А. і СДПЧ-6 - Дьяченко В.П. На об'єктах і в пожежних частинах вирішували питання: пожежної профілактики, служби, підготовки і пожежогасіння, політико-виховної роботи, організації фізкультурно-масових і оздоровчих заходів.

Доморослими засобами пристосовували техніку народного господарства для гасіння пожеж, особливо в резервуарах із горючою рідиною, судах і підвалах. У листопаді 1964 року був переобладнаний цементовоз і в СДПЧ-3 ввели на озброєння автомобіль хімічного гасіння АХП-6 із телескопічним підіймачем системи «Трофимова».

Пожежні частини суднобудівних заводів, де начальниками були Савельєв П.А. і Д”яченко В.П., при активній участі заступника начальника загону ВПО Коротченко П.К. організували виготовлення генераторів високократної піни - ГВП-600. Пізніше на заводі імені 61 комунара виготовили і гребінку до пінопідйомнику «Трофимова» для одночасної роботи декількох ГВП-600.

Гарнізонні навчання по застосуванню високократної піни через ГВП-600, АХП-6 проведені: на міській нафтобазі, складах пальних рідин суднобудівних заводів, ЮТЗ «Зоря», військового гарнізону. 

Тренувальні заняття знадобилися при пожежі на міській нафтобазі 7 липня 1967 року. У той день ніщо не передвіщало біди. У клубі СДПЧ-1 від начскладу приймалися заліки по службовій підготовці і підводилися підсумки навчання. О 16 годині 58 хвилині пролунав сигнал пожежної тривоги і відразу телефонний дзвоник з повідомленням: на нафтобазі вибух і пожежа.

На нафтобазу виїхали оперативний черговий Чебаков А.Д., начальник СДПЧ-3 Бурлаченко І.К. і заступник Коротченко П.К.,  начальник загону І.І.Дудніков.

Біля резервуару РВС-3000 горіла суха трава і навіть земля від викинутого при вибуху дизпалива. Поруч з резервуаром два трупи обгорілих людей.

На кожній із ділянок були призначені відповідальні особи: розставляв автомашини на водопостачання - оперативний черговий Чебанов А.Д. і начальник варти СДПЧ-3 Таранцов Н.В., охолодження - начальник СДПЧ-5 Савельєв П.А., підготування пінної атаки - начальник СДПЧ-3 Бурлаченко І.К.

У сутичку з вогнем кинулися пожежні, вони ліквідували осередки горіння біля резервуарів, прибрали трупи, а до сусіднього резервуару прокладали рукава і почалося інтенсивне охолодження водою,  і так по всьому периметру. Осторонь від резервуару, що горить, встановив оперативну машину і розгорнув роботу штаб пожежогасіння, що очолив Коротченко П.К.

Незабаром на нафтобазу прибув начальник ВПО УВС Швець Д.С., його заступник Прокуратов В.А. і старший інспектор Масляний Н.К.

Квапливо йде робота. Пожежні навколо резервуару грузнуть у бруді, зазнаючи впливу високої температури. Інтенсивно, не жаліючи себе, здоров'я, тягнучи інших працює по установці пінопідйомника  Масляний Н.К. і з ним група курсантів-стажерів. Перша спроба встановити пінопідйомника і подати піну виявилася невдалою. Справа в тому, що при вибуху частину даху зірвало і вона занурилася в резервуар. Змістилися у бік і все таки встановили пінопідйомник.

Почалася пінна атака з пінопідйомника в резервуар, що горить.

У 18 годин 30 хвилин осередок пожежі в резервуарі дизельного пального був ліквідований.

Порушення правил техніки безпеки і пожежної безпеки при електрозварюванні на даху резервуара обійшлося ціною двох людських життів.

Рішенням Облвиконкому особовому складу - учасникам гасіння пожежі оголошена подяка. Командир відділення СДПЧ-1 В.С.Іващенко за сміливість і енергійні дії при гасінні пожежі нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі».  Але це вже була не перша така нагорода отримана в області.

Першим, хто в Миколаївській області нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі»,  затвердженої Указом Президії Верховної Ради СРСР 29 листопада 1957 року,  був вчитель Краснополянської школи Кривоозерського району Петро Павлович Балинський. А відбулося це так.

Балинський П.П. прибіг гасити пожежу, що виникла в сараї колгоспника Сабулевского. А де ж діти?! - запитували один у одного колгоспники. І Петро Балинський знайшов їх у сараї. Налякані тим, що трапилося,, п'ятилітня Ліда, трирічний Володя і першокласниця Валя стояли серед вогню, боючись шевельнутися. Петро Павлович виніс їх на повітря і разом з односільчанами почав викидати майно з будинку, що зайнявся.

Шість сміливців, що рятували добро колгоспника Сабулевського, виявилися у вогненній каблучці. Вчитель і тут не розгубився. Він допоміг вибратися усім через вікно на вулицю, коли сам підхопився на підвіконня, сили залишили його. Очнувся Петро Павлович у районній лікарні.

Хіба можна забути пожежу на рефрижераторі «Костянтин Ольшанський». На судні при пожежі була висока температура і задимленість, складність розвідки у визначенні осередку пожежі. Пожежні в кисневих масках з'являлися і знову зникали в димі і полум'ї, поки не ліквідували пожежу. Вогненної стихії пожежні протипоставили майстерність, мужність і вірні рішення в ході ліквідації пожежі. Особливо сміло і рішуче, зі знанням справи при гасінні пожежі на рефрижераторі діяли начальник СДПЧ-6 В.П.Дьяченко і командир відділення Матейко І.М. Високо були оцінені дії на пожежі Івана Михейовича Матейко і він нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі».

З районних пожежних інспекторів гарним фаховим підготуванням, організаторськими спроможностями, умінням у рішенні питань пожежної безпеки виділявся лейтенант В.І.Попков. Він у числі перших в області роботу сполучав із навчанням у вищій інженерній пожежно-технічній школі в місті Москва. І це не залишилося непоміченим. Назначається на роботу у відділ пожежної охорони. Просування по службі, як і звання не затримувалися.

Старший інспектор, заступник начальника відділу, а у 1973 році очолив і відділ пожежної охорони УВС Миколаївської області.  З 1988 року працює  заступником начальника пожежної охорони Української ССР.  З 1994 до 1996 років Віктор Іванович очолив Головне УПО МВС України,  отримав звання генерал-майора вн.сл.

Серед офіцерів гарнізону у кращу сторону організацією служби, знанням пожежної справи, умінням навчати і виховувати особовий склад виділялися О.І.Погромський,  П.І.Сало,  М.К.Масляний.   Згодом вони мужніли, набиралися знань, досвіду, розкрилися і їхні організаторські спроможності.  Вони стали керівниками пожежної охорони Миколаївської області. Полковник вн.сл. Погромський О.І. - начальник ВПО УВС з 1988 по 1997 рік, полковник вн.сл. Сало П.І. його заступник, відав питаннями пожежно-профілактичної роботи,  а  полковник вн.сл. Масляний М.К.,  заступник з питань служби.

 

НАЧАЛЬНИКИ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1944-1945 – Лагно Федір Прокопович,  начальник ВПО НКВС Миколаївській області

1945-1954 – Армашов Павло Семенович (3.03.1902 – 11.1962),  начальник ВПО УМВС Миколаївській області,  підполковник.

1954-1969 - Швець Данило Семенович  (15.10.1913) начальник відділу пожежної охорони УВС Миколаївського облвиконкому,  полковник.

1969-1973 – Дьяченко Василь Павлович,  начальник відділу пожежної охорони УВС Миколаївського облвиконкому,  підполковник (2.01.1929).

1973-1988 – Попков Віктор Іванович,  начальник відділу пожежної охорони УВС Миколаївського облвиконкому,  полковник (6.11.1941).

1988-1997 - Погромський Олександр Іванович (1.09.1944),  начальник відділу пожежної охорони УВС Миколаївського облвиконкому,  полковник.

1997                             Поступальський Микола Іванович (29.08.1952),  начальник УДПО  УМВС України в Миколаївській області,  полковник.

 

В 1997 році на посади керівників пожежної охорони області було назначено нове покоління офіцерів пожежної охорони.

Начальником УДПО МВС став полковник вн.сл. Поступальський М.І.,  його заступником по питанням пожежно-профілактичної роботи полковник вн.сл. А.С.Іноземцев, по службі полковник вн.сл. А.В.Кір”янов.

Завдяки  їм пожежна охорона Миколаївщини увійшла в ХХІ століття з багатьма результатами роботи.  Збудовані нові пожежні депо,  десятиповерховий житловий будинок й багато інших споруд,  покращали показники.  Середньорічна кількість пожеж практично не збільшується.  Саме головне,  що немає росту кількості загиблих на пожежах,  великих пожеж,  а також пожеж хліба в період збирання зернових.

Рік

Кількість пожеж 

Загинуло

Людей / дітей

Збитки

(тис. грн.)

1991

1384

47 / 13

608

1992

1459

63 / 24

815

1993

1457

45 / 5

120

1994

1357

54 / 3

851

1995

1282

53 / 4

162

1996

1278

59 / 6

362

1997

1165

59 / 9

417

1998

1105

57 / 3

451

1999

1021

56 / 8

632

 2000

1714

55/3

1823

Збірна команда ВПО УВС брала участь у республіканських змаганнях по пожежно-прикладному спорті, де займала невисокі місця. Спортивні показники поліпшилися, коли на службу в пожежну охорону через некомплект особового складу стали приймати студентів, що мають гарну спортивну підготовку.

Вони заслуговують, щоб назвати їхні імена: Гловатий С.Н., Бойко Н.Ф., Подопригора Н.І., Подоляк Ю.І., Тихомиров А.І. й інші.

Поліпшився розвиток пожежно-прикладного спорту, коли в 1964 році на службу в СДПЧ-1 надійшов С.М.Гловатий. Скромна, працьовита людина і різнобічний спортсмен став організатором пожежно-прикладного спорту і тренером збірної команди. Особисто високі результати показував по штурмовці, 100-метровій смузі з перешкодами і був незамінний на четвертому етапі пожежної естафети - гасіння пожежі горючої рідини в протвині.

У республіканських змаганнях у шістдесяті роки виступали у другій групі. У 1965 і 1968 роках на першість УкрРади «Динамо» з пожежно-прикладного спорту збірна команда Миколаївської облради «Динамо» зайняла третє і друге місце. Це був явний успіх.

Збірна команда області по пожежно-прикладному спорту увійшла в число кращих на Україні. Спортсмен Шерстюк Олександр Миколайович входив у збірну команду України і СРСР,  одержав у 1981 році звання майстра спорту міжнародного класу.

Ветерани пожежної охорони перших післявоєнних років віддавали всі сили і знання для боротьби з вогнем, передавали свій багатий досвід іншим, озброювали пожежних майстерністю і безстрашністю у боротьбі з вогнем.

До цих по праву передовиків відносяться: начальник ВПО УВС П.С.Армашов, начальники відділень К.К.Железнов, Ф.Е.Черевко, А.М.Маліновський, начальник СДПЧ-2. А.К.Тютюник, начальник інспекції держпожнагляду Заводського району І.В.Трофимишин, оперативні чергові І.С.Цукарев, А.Д.Чебаков, старший інспектор СДПЧ-3 П.Г.Кобилянський, начальники варт СДПЧ-2 І.Г.Шаталюк, СДПЧ-3 Стасюк і інші. Всі вони були вірними синами Батьківщини, безмежно відданими пожежній справі  і назавжди залишаться в наших серцях.

Велику допомогу  у вихованні молодого поповнення надають ветерани  пожежної охорони,  з якими встановлені тісні зв'язки.  В управлінні та  підрозділах діють ветерани,  які ведуть велику та корисну роботу  - передають свій багатий досвід молодим співробітникам.  Вони  радіють  успіхам і переживають за невдачі й прорахунки в службі,  якій віддали не  один рік, залишившись вірними своєму покликанню. В першу чергу, це Са­­­ло П.І.,  Шульмін С.І.,  Дудніков І.І.,  Бондаренко Д.В.,  Щвець Д.С.,  Шевченко А.І., Петраков Н.Т. та багато інших.

В ці роки складаються певні традиції. Одна з них зростання пожеж­­­них династій,  бо приходять в пожежну охорону люди не байдужі,  а  які  багато чули й бачили про пожежну охорону. Всіх не перелічиш, але деякі  можна назвати - це династії  Кір'янових,  Чудновцевих,  Круліковських,  Багнюків та інші.

Продовжують працювати в управлінні державної пожежної охорони  та  підрозділах  працівники,  а  дехто вже на заслуженому відпочинку,  які  чесно виконали обов'язок по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС,  а це  біля 180  працівників.  Ряд працівників за проявлений героїзм нагород­­­жені медалями "За отвагу на пожаре" - В.М.Грішан,  О.О.Гусєв, М.М.Чай­­­ка, С.В.Політаєв, І.Ф.Сатура та інші.

    Твіт