ГоловнаГУ ДСНСВиставкаІсторичні дані про пожежних Миколаївщини
 Версія для друку

Де можна дізнатися про історію пожежних Миколаївщини?

Навіщо пожежним раніше були потрібні вуса? Для чого роздягнені чоловіки їздили на коні обличчям до хвоста та чому у недалекому минулому кожен поважаючий себе громадянин повинен був у дворі тримати чорного півня?


Про це можна дізнатися у нещодавно виставково-експозиційному центрі, розташованому у приміщенні Головного управління ДСНС України у Миколаївській області по вулиці 2-а Екіпажна, 1. І функціонує він уже досить давно - з 1986 року.

Необхідно  розпочати з того, що місце розташування приміщення музею обрано не випадково - раніше там знаходився пожежний обоз, потім був гуртожиток для вогнеборців, тепер - нинішнє управління. Спочатку був намір створити при управлінні власну пожежну частину, але пізніше така необхідність відпала, оскільки у мікрорайоні Ракетне Урочище підрозділ уже існував. Якщо уважно придивитися до приміщення виставково-експозиційного центру, то у великих вікнах можна побачити звичні погляду три в'їзди для пожежних автомобілів, присутні у кожному пожежному підрозділі. Тож  навіть місце розташування музею трохи містичне, просочене потом пожежних і власною історією.

Хоч у давні часи Миколаїв  не був дуже великим містом, професійні пожежні все ж були у ньому практично завжди і відносилися здебільшого до поліцейського підрозділу. У різні часи їх називали по-різному: топорниками, трубниками, але ніяк не пожежними. A оскільки раніше більшість будівель були дерев'яними, то основним завданням вогнеборців була не ліквідація вогню безпосередньо на місці загоряння, a розбирання довколишніх будівель, для запобігання подальшого його розповсюдження. Тому, як запевняє Лариса Щербина, завідувач виставково-експозиційним центром, смертельних випадків було досить мало.

Необхідно відзначити, що через широке використання деревини як основного будівельного матеріалу, виникнення пожежі вважалося справжнім лихом – внаслідок єдиного загоряння могло згоріти все місто. Тому винних карали досить суворо - спочатку їх спалювали на вогнищі, пізніше відрубували голови. Лише значно пізніше покаранням стала сплата штрафу, що збереглося і у сучасні часи.

За царських часів виходили укази, які зобов'язували кожного у дворі мати чан c водою, a на воротах потрібно було малювати пожежний інвентар, який мали господарі даного будинку: y кого відро, y кого лопата. Крім того, кожен, хто його мав, повинен був чимдуж бігти  на пожежу. Для недопущення пожеж навіть процес приготування їжі був уніфікований – влітку для приготування їжі усі городяни повинні були топити печі одночасно.

Офіційно пожежні у Миколаєві з'явилися 6 червня 1806 року, саме тоді був затверджений штат миколаївської поліції, до функцій якої входила і пожежна охорона. Вже через два роки для поліції були придбані брандсбойт, пожежний інвентар, бочки, коні. Ще через два роки була побудована Управа, в якій з'явилася перша каланча. Крім того, в Управі розміщувалася Дума, Сирітський суд, поліція, Міський банк і Міський архів.

Про виникнення пожежі сигналізували наступним чином: на каланчі на флагшток піднімався прапор тієї пожежної частини, яка повинна була виїжджати на пожежу. Перед возом, на якому зазвичай розміщувалося від 10 до 12 осіб, їхав «скачок», який першим приїздив до вежі та дізнавався про місце пожежі. Після цього збирався обоз, «скачок» їхав попереду та гудів у ріжок, щоб пожежним поступилися дорогою. До того ж, щоб сповістити прo обсяг пожежі, на каланчі вивішували спеціальні кулі, a вночі - ліхтарі.

Обоз завжди запрягався не трійкою, а четвіркою коней – це забезпечувало йому стійкість та рівновагу. Для цього виводили коней спеціальної породи - важковаговиків з рисаками. По масті коней можна було дізнатися, яка пожежна частини виїхала на пожежу: наприклад, руді - Одеської частини, в яблуках - Московської, гніді - Адміралтейської.

До 1860 року поліцейська і пожежна команди Миколаєва налічували 133 нижчих чина. Ha озброєнні перших пожежних команд було 35 коней, 5 ручних пожежних насосів (один з яких був у резерві), 11 бочкових ходів, дві лінійки, які качали воду. Під час пожеж використовували ручні пожежні насоси, причому воду до місця доставляли у бочках, встановлених на кінних возах, які називалися Діжковими ходами.

Уже на початку XX століття Миколаїв телефонізується, тоді ж з'являється і водопровідна система. Це значно полегшило життя тодішніх пожежних.

Найвідомішим пожежним Миколаєва був брандмейстер Михайло Свіжинський. Саме завдяки його самовідданій роботі у місті суттєво зменшилася кількість пожеж, з'явилися перші пожежні автомобілі.

Так, у 1910 році він очолив Миколаївську пожежну команду, яка в той час складалася з однієї пожежної частини і декількох пожежних команд з охорони суднобудівних заводів. У підпорядкуванні молодого начальника перебувало 46 осіб (Свіжинському на той час виповнилося лише 27 років).

Під час громадянської війни стрімко зросли ціни на фураж, не вистачало коней, інвентарю. Втім, це не зупинило головного миколаївського пожежного і він знайшов вихід: було вирішено відремонтувати шасі американських вантажівок «УАЙТ», які лежали на місцевому «автокладовищі», і переобладнати їх на пожежні автомобілі. Перша «автолінійка Свіжинського» з'явилася на миколаївських вулицях у 1919 році.


Незважаючи на післявоєнну розруху, у листопаді 1921 року пожежні змогли користуватися ще одним пожежним автомобілем - «автовогнегасителем начальника пожежної охорони Свіжинського», або «автогазовкою». A у березні наступного року миколаївські пожежні порадували своїх херсонських колег: передали їм автомобіль «УАЙТ», переоблаштований на автолінійку.

 

Ще через рік миколаївська команда мала на озброєнні вже чотири автомобілі, a також трьохколінну автомеханічну драбину, виготовлену на замовлення робітниками суднобудівного заводу «Наваль». Як відзначав міський комунальний відділ, команда перейшла на автотягу тільки завдяки наполегливій праці Свіжинського.

У 1925 році у розпорядженні пожежної охорони міста було вже п'ять машин: 3 в Центральному районі, ще 2 - в Робочому. Наявна кількість автотранспорту повністю забезпечувала тодішні потреби команди. Тоді ж кількість особового складу було збільшено вдвічі, пожежні працювали, підпорядковуючись інструкції, яку розробив сам Свіжинський.

За тих часів пожежна охорона Миколаєва вважалася однією з кращих на території України, Свіжинського навіть запрошували працювати до Петербургу, але він залишився.

У 30-ті роки професіонала своєї справи, чудового організатора Михайла Свіжинського було репресовано і засуджено до розстрілу.

Що стосується пожежної служби рядових вогнеборців, то за царських часів на службу йшли рекрути, які відслужили в Російській армії 25 років. Чоловіки поверталися додому, де вже нікого не було – ні родини, ні домівки. Тож вони йшли на державну службу, жили в казармах, безкоштовно харчувалися і отримували мізерну заробітну платню – 5 рублів на рік. Залишати казарми можна було лише два дні на місяць – щоб піти до лазні та для особистих справ. Пожежним, окрім безпосередніх обов'язків, доводилося виконувати дуже багато іншої роботи у місті: ловити бродячих котів, прибирати тушки померлих тварин, виконувати дрібні доручення вищого керівництва.

Що стосується обмундирування, то на ліквідацію займання пожежні їхали в куфайках, обгорілих куртках, внаслідок чого виникало чимало казусів – на хуторах і в селищах їх приймали за волоцюг і не пускали на подвір’я. Або ж навпаки, під виглядом пожежних в губерніях орудували злодії та шахраї. Тож до пожежних ставилися не дуже шанобливо. Про це свідчить ще один факт - колись на воротах нинішнього парку Петровського було розміщено табличку: «Відвідувати парк пожежним, а також вигулювати собак – суворо забороняється».

 

Ще одна особливість пожежних тих часів – розкішні вуса, які були не тільки предметом гордості, але і мали практичну функцію – вогнеборці використовували вуса у якості маски! Затикаючи ними ніс, пожежні заходили до задимленого приміщення, щоб вільними руками надавати допомогу.

Hy і наостанок розповімо трохи прo повір’я, пов’язані з пожежами. Наприклад, жителі Київської Русі вірили, що для ефективного протистояння вогню потрібно діяти наступним чином: «Коли голий чоловік на білому коні обличчям до хвоста сім разів пожежу об’їде, вогонь і згасне», «A коли пожежа почнеться від небесного вогню, треба гасити його молоком», «Щоб пожежа не виникла, в будинку потрібно тримати чорного кота або чорну собаку, або чорного півня або чорну курку».

Взагалі гасити пожежу за тих часів було не прийнято, оскільки, на думку людей, вона була небесної карою. Щоб зупинити вогонь, люди з посвяченою іконою обходили палаючий будинок або обливали його свяченою водою. У більшості випадків родини кидали місце пожежі і бігли на берег річки, a потім з невеликою кількістю врятованих речей кочували по Русі.

Тож слід подякувати сучасним пожежним, які самовіддано боряться за кожен будинок і кожне життя. Проте, не було б історії, не було б і сучасності. A як кажуть рятувальники, пожежу легше попередити, ніж ліквідувати. Тому для свідомого виховання підростаючого покоління в музеї представлено багато цікавих інсталяцій і діаграм, які навчать кожного, як правильно боротися з вогнем, і покажуть, що буває внаслідок недбалого ставлення до нього.

Насправді ми розповіли зовсім небагато. Тому радимо всім і кожному відвідати виставково-експозиційний центр Головного управління ДСНС України у Миколаївській області, щоб якомога більше дізнатися про мужніх пожежних минулого та сьогодення.

    Твіт